На далеку дорогу життя Франкове візьмемо слово

Пізнавально-виховна година

Вірш «Чого являєшся мені у сні», який ви щойно почули, належить перу Івана Франка. Покладений на музику композитором Костянтином Данькевичем, він став популярним романсом. Тільки вміючи ось так, до самозабуття, до самозречення, кохати, тільки маючи такий могутній, неповторний талант, можна було створити прекрасну пісню великої любові, яка хвилюватиме й захоплюватиме серця людей вічно.

         Україна багата талановитими художниками, письменниками та поетами. Один з яскравих представників — Іван Франко.  У 2016 році виповнюється 160 років від дня його народження та 100 років від дня його смерті. Біографію письменника ви зможете легко знайти у книжках з літератури або у мережі Інтернет. Та це – лише цифри й факти, що не здатні наблизити до розуміння живої людини. А ми хочемо показати Вам справжнього Франка, не вченого літературознавця, а людину, поета.

Франко був справжньою енциклопедією знань: громадським діячем, поетом, прозаїком, драматургом, критиком, перекладачем, теоретиком літератури, мистецтвознавцем, фольклористом, економістом, істориком. Крім того, він мав родину: дружину й чотирьох дітей, які також потребували його уваги. Як можна було поєднувати усе це одночасно, який треба було мати характер. В наш час Франка називають каменярем, що прокладав своєму народові шлях в краще майбутнє, Мойсеєм, що присвятив своє життя служінню народові і до останніх днів вірив у неминучість його національного відродження, у створення власної держави. Адже на час його народження української держави не існувало. Внаслідок трьох поділів Польщі, російсько-турецьких війн, ліквідації Гетьманщини і Запорозької Січі українські землі опинилися під владою Російської та Австрійської імперій.

          Народився Іван Франко у селі Нагуєвичі, що знаходиться у Львівській області, але на той час, у 1856 році, ці землі належали Австро-Угорській імперії

         Мати Івана Франка, Марія Кульчицька, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Померла, коли Іванові було 15 років. Батько помер ще раніше, коли Франкові було 9 років. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Гринь Гаврилик, уважно ставився до дітей, фактично замінив хлопцеві батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом всього життя.

Навчався майбутній поет у Дрогобицькій гімназії. 

Тоді Франко жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці міста. Нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні. У гімназії Франко починає писати власні твори. Перший його вірш називався «Великдень» і був присвячений пам'яті батька, який помер у Великодню ніч.

У багатьох оповіданнях («Грицева шкільна наука», «Олівець»,«У столярні»)  передано окремі моменти з цієї пори життя І.Франка.

Уже навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя; знав напам'ять усього «Кобзаря»; домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі; глибоко й на все життя засвоював зміст прочитаних книжок.

Восени 1875 року Франко став студентом філософського факультету Львівського університету.

Це найстаріший університет України, один з найстаріших університетів Східної Європи та найпрестижніших в Україні, який сьогодні названо іменем Івана Франка. Залишившись без батьків, Іван був змушений заробляти собі на життя репетиторством. Зі свого заробітку виділяє гроші на книжки для особистої бібліотеки.

Як і більшість молодих людей того часу, Іван Франко захоплювався ідеями соціалізму, під яким молодий Франко розумів такий суспільний устрій, де світ не поділяється на багатих і бідних, де у кожного рівні права і можливості. Він вільно висловлював свої погляди, заражав своїми ідеями інших і за це його було заарештовано.

         Ми пропонуємо Вам перенестися у минуле століття й відчути атмосферу, яка на той час оточувала молодого Якова Франка. І використаємо для цього уривки з кінокартини Тимофія Левчука. 

 

Перший арешт Франка тривав недовго. Його відпустили. Але також не надовго. 

 

Франко не міг змінити своїх поглядів, а до того ж, його твори, статті у журналах набирали все більше популярності, тож його чекав і другий арешт. Після якого кохана від нього відмовилась. 

 

Після того, як Франко вдруге вийшов на свободу, він потрапив у скрутне становище. Його твори було конфісковано.

Поета виключили з товариства «Просвіта», позбавили державної матеріальної допомоги.

Після свого другого арешту 1880-го Франко ледь не помер з голоду. Тоді за тиждень у готелі він написав повість “На дні” й на останні гроші надіслав її до Львова. Після того три дні жив на 3 центи, знайдені на березі річки Прут – цих грошей вистачило хіба на одну хлібину. А коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил. Врятував Франка від голоду старий служитель готелю. Після довгих поневірянь, Іван Франко вирушив до Києва, де йому знайшлася робота. Там він зустрів свою майбутню дружину, Ольгу Хоружинську. Про їх кохання вам розповість документальний фільм студії Віталіз «Та, що поруч».

Під кінець свого життя Франко відійшов від активної політичної діяльності і присвятив себе літературній і науковій праці. Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина Андрія, «у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…» «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю» — писав Іван Франко. За таких обставин за неповний рік до смерті Франко створив 232 поетичні переклади й переспіви. Бо для Франка життя без праці не мало сенсу.

          За бібліографічними даними, видано понад 5500 назв творів І.Франка. З них близько 1020 художніх, 630 перекладів майже з усіх мов світу, 1200 наукових праць, 1650 публіцистичних статей, більше 1000 листів до вчених та товаришів.

        Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові. Спочатку письменника поховали у чужому склепі, через 5 років домовина з прахом Франка, була перенесена в окрему могилу, відому своїм пам'ятником (споруджено 1933 року), на якому Франко-каменяр «лупає сю скалу».

         Поезія Івана Франка протягом років не втрачає своєї актуальності.
100 років тому поет звертався до своїх сучасників: «... ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без соціальних кордонів». Пройшло більше ста років, а чи навчилися ми ЧУТИ себе УКРАЇНЦЯМИ? І сьогодні є люди, які нагадують нам, що ми таки українці. І переконують нас у цьому саме словами Франка. 

Це НАМ призначено скалу сею розбить!