среда, 26 апреля 2017 г.

Навігатор читання 10 правдивих книг про війну

Є книги, які необхідно читати, перечитувати, дбайливо зберігати, показувати дітям. Це книги про події Другої світової війни, про заплямовані кров'ю сторінки нашої історії. Головне - це книги про людей, таких самих, як ми, але яким випало жити в недобрі часи. Живу пам'ять війни необхідно зберегти. Хоча б для того, щоб таке більше ніколи не повторилося.
Довженко, О.П. Україна в огні / О. Довженко. — Х. : Фоліо, 2010. - 351с.
Розповідає правду про народ і його біду, про палаючу в вогненному кільці між двох імперій Україну. У творі не має піднесеного пафосу, оспівування тріумфального рyxy Червоної Армії. Коли читаєш, стає страшно від тих злочинів, які творили німці на нашій землі, стає страшно від того зла, яке робили самі українці, зраджуючи себе і свою Батьківщину. Але все це – неприхована правда війни, неприхована правда історії українського народу.
Васильев, Б. Л. В списках не значился / Б. Васильев. — М.: Детская литература, 1986.
Борис Васильєв вмів говорити про війну, як ніхто інший. Кожне його слово проникає до глибини душі, тому що його книги справжні. Історія останнього захисника Брестської фортеці не виняток. Це роман про любов, про героїзм простої людини, яка перемогла у своїй війні - «смертю смерть подолавши».
Симонов, К. М. Живые и мертвые / К. Симонов. — Москва: АСТ, 2004. — 509 с. 
Грандіозна епопея Симонова охоплює часовий проміжок з червня 1941 року по липень 1944 року. Одна з найбільш вражаючих книг про Другу світову війну, трилогія нікого не залишає байдужим. Симонов пише про події тих років просто, прямо і чесно - і від цього тільки страшніше.
Франк А. Убежище. Дневник в письмах / А. Франк. – Москва: Текст: Книжники, 2015. – 344 с.
Анна Франк народилася в 1929 році. А померла у концтаборі, коли їй було всього 15 років. Її щоденник, який вона вела в Амстердамі, ховаючись з сім'єю від нацистів, став відомий всьому світу. Це голос звичайної дівчинки, яка вела щоденник, щоб розповісти про свої почуття, але перетворила його в одне з страшних свідчень війни.
Гроссман, В. С. Жизнь и судьба / В. С. Гроссман. – М. : Вагриус : Аграф, 1998. – 652 с.
Це - «Війна і мир» ХХ століття, книга, що збиває з ніг, правдива від першої до останньої сторінки. Та сама, яка поведе тебе по всіх колах пекла війни і змусить пройти їх, не закриваючи очі ні на секунду. А потім вона покаже тобі людей - живих, справжніх, таких же як ти. І в цьому пеклі вони як і раніше будуть любити, мріяти, сподіватися і боротися за краще майбутнє.
Адамович, А. Блокадная книга / А. Адамович, Д. Гранин. - Санкт-Петербург : Лениздат : Команда А, 2013. – 541 с.
Книгу про блокаду Ленінграда самі автори назвали «епопеєю людських страждань». Це - документи, щоденники, спогади очевидців. Це - твір про силу духу, про те, що допомагало людям залишитися людьми, перебуваючи в нелюдських обставинах.
Бондарев, Ю. В. Горячий снег / Ю. В. Бондарев. - Москва: Эксмо, 2011. - 637 с.
Чесна розповідь про битву на Сталінградському фронті, написана її учасником. Все починається з першого бою лейтенанта Юрія Бондарева - свідка, а потім класика військової прози. Артилерійський розрахунок перегороджує шлях ворожим танкам під Сталінградом. Хлопці стоять на смерть. Від них залежить результат не тільки самої кривавої битви, але в підсумку і всієї війни.
Быков, В. В. Альпийская баллада : пер. с бел. / В. В. Быков. – М. : Молодая гвардия, 1979. – 288 с.
Любов і війна - чи можна уявити собі ще більш несумісні поняття? Але людина завжди залишається людиною, і біля підніжжя Альп народжується любов простого білоруського хлопця Івана і італійки Джулії, які втекли з концтабору. Любов, яка підживлюється бажанням свободи і яку так скоро і безжально обриває війна.
Алексиевич С.А. У войны не женское лицо / С.А. Алексиевич. — М.: Время, 2008. — 414 с.
У війни немає обличчя - ні жіночого, ні якого-небудь ще. Проте книга Алексієвич, що показує війну очима жінок, є однією з найзнаменитіших у світі. Вона наповнена болем від першої до останньої сторінки. Після неї сама думка про війну здається абсурдною і божевільної. І дуже хочеться жити.
Ремарк Э. М. Время жить и время умирать / Э. М. Ремарк ; пер. И. Горкина. - М. : Аурика, 1995. - 509 с.
Це історія німецького солдата Ернста Гребера, який усвідомлює, що не хоче бути бездумним гвинтиком військової машини. Який бачить позаду лише пекло випалених країн, а попереду - бруд і кров війни. Який розуміє, що «часу вмирати» немає кінця, і хоче, щоб настав «час жити». Але чи настане він?

Навигатор чтения "10 правдивых книг про войну"

Есть книги, которые необходимо читать, перечитывать, бережно хранить, показывать детям. Это книги о событиях Второй мировой войны, о запятнанных кровью страницах нашей истории. Главное — это книги о людях, таких же, как мы, которым выпало жить в недобрые времена. Живую память войны необходимо сохранить. Хотя бы для того, чтобы такое больше никогда не повторилось.
Ремарк Э. М. Время жить и время умирать / Э. М. Ремарк ; пер. И. Горкина. - М. : Аурика, 1995. - 509 с.
         Это история немецкого солдата Эрнста Гребера, который осознает, что не хочет быть бездумным винтиком военной машины. Который видит позади лишь ад выжженных стран, а впереди — грязь и кровь войны. Который понимает, что «времени умирать» нет конца, и хочет, чтобы наступило «время жить». Но наступит ли оно?
Довженко, О.П. Україна в огні / О. Довженко. — Х. : Фоліо, 2010. - 351с.
Рассказывает правду о народе и его беде, о горящей в огненном кольце между двух империй Украине. В произведении нет возвышенного пафоса, воспевания триумфального шевствия Красной Армии. Когда читаешь, становится страшно от тех преступлений, которые творили немцы на нашей земле, становится страшно от того зла, которое делали сами украинцы, предавая себя и свою Родину. Но все это - неприкрытая правда войны, нескрываемая правда истории украинского народа.
Васильев, Б. Л. В списках не значился / Б. Васильев. — М.: Детская литература, 1986.
         Борис Васильев умел говорить о войне, как никто другой. Каждое его слово проникает до глубины души, потому что его книги настоящие. История последнего защитника Брестской крепости не исключение. Это роман о любви, о героизме простого человека, который победил в своей войне — «смертию смерть поправ».   
Симонов, К. М. Живые и мертвые / К. Симонов. — Москва: АСТ, 2004. — 509 с. 
Грандиозная эпопея Симонова охватывает временной промежуток с июня 1941-го по июль 1944 года. Одна из самых впечатляющих книг о Второй мировой войне, трилогия никого не оставляет равнодушным. Симонов пишет о событиях тех лет просто, прямо и честно — и от этого только страшнее.
Франк А. Убежище. Дневник в письмах / А. Франк. – Москва: Текст: Книжники, 2015. – 344 с.
Анна Франк родилась в 1929 году. А умерла в концлагере, когда ей было всего 15 лет. Ее дневник, который она вела в Амстердаме, прячась с семьей от нацистов, стал известен всему миру. Это голос обычной девочки, которая вела дневник, чтобы рассказать о своих чувствах, но превратила его в одно из жутких свидетельств войны.
 Гроссман, В. С. Жизнь и судьба / В. С. Гроссман. – М. : Вагриус : Аграф, 1998. – 652 с.
         Это — «Война и мир» ХХ века, оглушительная книга, сбивающая с ног, правдивая от первой до последней страницы. Та самая, которая поведет тебя по всем кругам ада войны и заставит пройти их, не закрывая глаза ни на секунду. А потом она покажет тебе людей — живых, настоящих, таких же как ты. И в этом аду они по-прежнему будут любить, мечтать, надеяться и бороться за лучшее будущее.
Адамович, А. Блокадная книга / А. Адамович, Д. Гранин. - Санкт-Петербург : Лениздат : Команда А, 2013. – 541 с.
Книгу о блокаде Ленинграда сами авторы назвали «эпопеей человеческих страданий». Это — документы, дневники, воспоминания очевидцев. Это — произведение о силе духа, о том, что помогало людям остаться людьми, пребывая в нечеловеческих обстоятельствах.
Бондарев, Ю. В. Горячий снег/ Ю. В. Бондарев. - Москва: Эксмо, 2011. - 637с.
         Честный рассказ о битве на Сталинградском фронте, написанный ее участником. Все начинается с первого боя лейтенанта Юрия Бондарева — свидетеля, а затем классика военной прозы. Артиллерийский расчет преграждает путь вражеским танкам под Сталинградом. Ребята стоят насмерть. От них зависит исход не только самой кровавой битвы, но в итоге и всей войны.
Быков, В. В. Альпийская баллада : пер. с бел. / В. В. Быков. – М. : Молодая гвардия, 1979. – 288 с.
Любовь и война — можно ли представить себе еще более несовместимые понятия? Но человек всегда остается человеком, и у подножия Альп рождается любовь простого белорусского парня Ивана и итальянки Джулии, бежавших из концлагеря. Любовь, которая подпитывается желанием свободы и которую так скоро и безжалостно обрывает война.
Алексиевич С.А. У войны не женское лицо / С.А. Алексиевич. — М. : Время, 2008. — 414 с.
         У войны нет лица — ни женского, ни какого-либо еще. Тем не менее книга Алексиевич, показывающая войну глазами женщин, является одной из самых знаменитых в мире. Она наполнена болью от первой до последней страницы. После нее сама мысль о войне кажется абсурдной и безумной. И очень хочется жить.

четверг, 23 марта 2017 г.

Акция-рекомендация "Книжная клумба"

 "Дайте мне то - не знаю что", "Ну, что-нибудь интересненькое" - как часто слышат эти слова библиотекари. Для читателей, которым сложно определиться с выбором книги, мы создали "книжную клумбу".
В её создании приняли участие сами читатели. Все желающие писали свои рекомендации по чтению тех или иных книг на импровизированных цветах и "сажали" свой цветок в общую клумбу







Мнение чителей, которые оценили книги и дали свои рекомендации сыграло значительную роль, и их советы, да ещё и в такой оригинальной форме, помогли многим сомневающимся.

среда, 15 марта 2017 г.

Собираем вместе литературную карту Европы

Литературный пэчворк «Книжный атлас Европы» собирали в течение недели на юношеском абонементе центральной городской библиотеки.
Читателям была предложена карта Европы, нарисованная на флипчарте и клочки — уменьшенные обложки самых популярных книг европейских писателей. Все желающие принять участие в создании «Книжного атласа», выбирали макет любимой книги и с помощью магнита «возвращали» произведение на родину. Читателям было достаточно интересно выбирать среди книг «свою», вспоминать из какой страны она родом, да еще и находить эту страну на карте.


 В результате получился интересный атлас читательских вкусов. Оказалось, что наиболее популярны у наших читателей произведения из Украины, Великобритании, Франции и России. В то же время следует отметить, что современным литературным произведениям было отдано значительное преимущество по сравнению с классикой, и библиотека обязательно это учтет при дальнейшем пополнении фондов.


четверг, 2 марта 2017 г.

Літературно-музичне свято «Тарасова криниця»

9 березня 2017 року український народ відзначатиме 203 роки від Дня народження Т.Г. Шевченка. Шевченко залишив нам свої неоціненні духовні надбання — твори і світлу добру пам’ять про себе. Він пробуджував любов до своєї Батьківщини, кликав сильних на подвиги, вселяв у слабких надію і віру. 


Про Тараса Шевченка вже написано, розказано, знято, намальовано його портретів, навіть виліплено його скульптур стільки, що ми, здається знаємо про нього все. Однак пам’ятна дата спокушає вкотре спинитися перед величчю генія, вчитатися, вслухатися у його безсмертні вірші, які вже стільки років хвилюють серця українців.
При значній кількості різноманітних матеріалів про Шевченка, його особистість і до цього часу полишається непізнаною. Багато чого в долі Тараса Шевченка залишається недослідженим. Не піддається поясненню той феномен, що будучи за соціальним походженням з самої найнижчої верстви царської Росії – кріпаків, тобто рабів, в нього абсолютно не було комплексу людини якогось нижчого гатунку. Шевченко вільно почувався в будь-якому середовищі, ніколи не зважав на титули і звання присутніх, і навіть більше того: він не те, щоб мав побожливе ставлення до царя, а навпаки, поводився стосовно царської особи якось зверхньо, і навіть з презирством.


Кажуть, коли батько Тараса помирав, то наказував родичам: «Сину Тарасу з мого майна нічого не треба. З нього вийде або велика людина, або велике ледащо. Йому мій спадок ні до чого». Те, що хлопчик дійсно незвичайний було видно, як то кажуть: «неозброєним оком». Адже лише завдяки власному таланту, спочатку – таланту художника, п’ятнадцятирічному хлопчику, сироті, кріпаку,  який був власністю німця Енгельгартда, вдалося звернути на себе увагу таких поважних на той час людей, як митець зі світовим ім’ям Карл Брюллов, придворний художник Веніціанов, автор чудових байок – Євген Гребінка та інші.

Які й викупили майбутнього Кобзаря з кріпацтва за 2500 карбованців.

Бунтівна риса характеру і прояви непокори простежується крізь все життя Тараса Шевченка. А яким воно було, його життя, ми з вами згадаємо за допомогою відеоролика «Шевченко: обличчя історії України».
video
І тепер, коли ми трохи згадали життя Тараса Шевченка, поговоримо про його головну книгу. Шевченків «Кобзар» вийшов у світ майже в день других роковин викупу Тараса з кріпацтва. Це була найсвітліша, найрадісніша доба в житті поета.



Вільний, зігрітий увагою і приязню багатьох поважних людей, навчаючись в Академії мистецтв, він писав тоді своєму братові Миколі: «...велике щастя бути  вільним чоловіком, робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить...»
За традицією, увесь віршований доробок Т.Г. Шевченка називають «Кобзарем», хоча відомо, що так поет назвав лише невелику ранню збірку поезій, яка містила лише вісім його творів.
 


Ще древні говорили, що книжки, як і люди, мають свою історію. Та, мабуть не знайдеться такої книги, доля якої було б подібна до «Кобзаря». Молодим авторам досить важко пробитися до читача: так було у першій половині 19-го століття, тай взагалі й на сьогодні це так. Тим більш, якщо це поезія, та до того ж, якщо поет пише, скажемо так: «не на зовсім правильнім мові». 

Адже царський уряд, а разом з ним і критики, неодноразово виказували своє відношення до української мови: «Язика такого нет, не было и не будет». Та все ж знаходились люди, які були готові витрачати не лише час, а й своє життя для того, щоб зберегти українську мову. Такою людиною був український поет Євген Гребінка, що допоміг Шевченкові видати свого першого «Кобзаря». Гроші на його друк дав полтавський поміщик Петро Мартос (молодий Шевченко малював його портрет). Євген Гребінка допоміг Тарасу впорядкувати рукописи до видання і збірка шевченкових поезій під назвою «Кобзар, малороссийские песни и стихотворения» надійшла до цензурного комітету.

Є.Гребінка залучив до розгляду «Кобзаря» прихильного до Шевченка цензора Петро Корсакова, бо прагнув провести рукопис крізь цензуру з найменшими втратами. І він не помилився - ліберальний цензор того ж дня підписав збірку до друку. Він не став калічити шевченківських творів, за що мав би поплатитись: у травні 1847 р. цар Микола І у своїй доповіді про заборону «Кобзаря» пропонував винести сувору догану цензору, який допустив збірку до друку. Однак покарати того було вже не можливо, бо на той час Петро Корсаков вже помер.

Тираж першого видання «Кобзаря» навряд чи перевищував тисячу примірників.
Продавали книжку по карбованцю сріблом за примірник.


Наклад розійшовся надзвичайно швидко. (слайд) Зараз в архівах і музеях можна натрапити на рукописні списки з «Кобзаря», адже, не маючи змоги купити цю збірку, люди її переписували.


 Поява «Кобзаря» стала подією. Жодна з попередніх українських книжок не привертала до себе такої виняткової уваги.

Тарасу було 26, коли вийшов друком перший «Кобзар», який зробив його загальновідомим поетом. З цієї невеликої книжечки й почалося його сходження до вершин. Дехто вчився української мови тільки для того, щоб читати і розуміти Шевченка. Коли Шевченко у 1843 р. відвідав Україну, якої не бачив майже 15 років, на його честь влаштовували прийоми та бенкети, вшановували як відомого художника, знаного поета. Тарас прощався з Україною 15-літнім хлопцем-кріпаком, а тепер їхав вільним, у ореолі слави. У Шевченка з’явилося багато впливових друзів, які почали приймати його ледь не за рівного собі. Безрідний сирота вибився в люди... І міг би прожити довге щасливе сите життя…




Як би міг пристосовуватись. Але Шевченко не міг, він був українським поетом у царській Росії, де української мови, згідно з постановою уряду - «не  існувало». Він ні за які коржики чи тульські пряники ніколи не йшов на будь- які компроміси зі владою, виховуючи своєю непоступливістю, особистим мужнім прикладом, почуття національної гідності у цілого свого народу.
Шевченко оспівував у своїх творах добу козацтва, коли Україна боролася за свою незалежність. 

video


Поет писав революційні вірші, які відкрито закликали народ до бунту. Тож розплата не змусила себе чекати. Як ви знаєте, поет був заарештований і засланий до Оренбурзького корпусу рядовим солдатом на 10 років без права писати і малювати. 


Та не писати Шевченко не міг. Він писав, ховаючись від унтерів і офіцерів, тікаючи від усього світу в степ, за вали, на берег моря. Писав ночами, при світлі місяця, на випадково знайдених шматках обгорткового паперу, оцупком олівця, хтозна-як добутого.
Після арешту Шевченка його «Кобзар» став забороненою книгою, усі знайдені примірники були вилучені. Отож, «Кобзар» 1840 р. книга на сьогодні дуже рідкісна навіть для музею.
Коли Шевченко по десятилітньому засланні завдяки допомозі своїх впливових друзів повернувся, нарешті, до Петербургу, то його повернення вітали усі прогресивні сили країни. Оповитий ореолом борця - мученика, він викликав велике захоплення, особливо у молоді. Але з заслання він повернувся з тавром «неблагонадійного». В Росії його твори були заборонені, тому його наступна книга була надрукована у Німеччині під назвою «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко».


А ось така маленька книжечка вийшла друком у Женеві.

З нетерпінням Тарас чекав появи нового видання «Кобзаря» в Україні, адже, хоча він довгий час перебував у Росії, душею він ніколи не забував рідної країни і у своїх віршах писав саме про неї. Пропонуємо Вам послухати пісню на вірш Т. Шевченка "Бандуристе, орле сизий"
video

Та для того, щоб «Кобзар»  вийшов на Україні,  треба було пройти через усілякі цензурні перепони. Справа про дозвіл друкуватися тягнулася більше року. З творів геніального поета викреслювали рядки, вирізали цілі шматки. 


Зокрема, поезію «Думи мої, думи» було скорочено вдвічі. Пройшовши через всі тенета цензури, книжка значно потоншала. Надруковано було більш шести тисяч примірників. Це було єдине видання, що дало поетові хоч якийсь прибуток. То була остання прижиттєва збірка поета.
Та життя славетного «Кобзаря» продовжувалось і після смерті поета. Його твори були широко відомі, незважаючи на те, що до революції  цензура не пропускала до друку майже половину шевченкових творів. Вони могли з’являтись тільки за межами Росії. І - навіть вже в радянські часи 40-50 років тому деякі твори не включали у зібрання поета, вважаючи їх надто патріотичними, надто українськими, що тоді мало назву «український буржуазний націоналізм». Нині ж усі цензурні спотворення та і редакторські переробки усунуто. Твори цієї збірки перекладено на понад 140 мов світу, зокрема на японську, китайську, і, навіть, на тамільську, якутську, удмуртську, циганську. Ми навіть добре й не знаємо, хто такі ті удмуртці чи тамільці, а вони, проте, знають нашого українського Кобзаря.
Бо ідеї, проголошені у поезіях Шевченка, цілком актуальні і у сучасному суспільстві.  Це ідея спільності всеслов’янської. Шевченко писав:


Ідея загального братерства і суспільної злагоди:

І сьогодні його поезії покладають на музику й переспівують, надаючи їм нового значення. Так,  український музичний гурт зі Львова «Хочу ще!» переспівав Шевченківський вірш «Тополя», присвятивши свій витвір усім захисникам України, що загинули в зоні АТО. 
video

ZenBerry – музикальна група з Київа  нещодавно переспівала шевченків вірш «Думи мої, думи».   
video

Читаючи Шевченка, слідуючи його заповітам, ми багато чого можемо в нього навчитись.