Обзор книг о борьбе человека против системы

Можем ли мы оказывать влияние на мир или хотя бы ту часть социума, в которой живем?

Предлагаем обзор посвященный художественным произведениям о борьбе человека против системы.

         Вообще, из ситуации «один человек против группы» без особых потерь выбираются только герои голливудских фильмов. В жизни же все намного сложнее. Система, в которой мы живем, так или иначе несовершенна, и она должна допускать некоторую гибкость, иначе не возможно её развитие. Человеку нужна некоторая свобода, и если система её не обеспечивает, нужно с ней бороться.

         "Над кукушкиным гнездом" – первая книга Кена Кизи. Действие романа происходит в психиатрической больнице. Повествование идёт от лица рассказчика — огромного индейца по кличке Вождь Бромден, который притворяется глухонемым, что позволяет ему присутствовать в качестве безмолвного наблюдателя при чужих разговорах. Один из главных героев романа - пациент Макмёрфи - симулирует психическое расстройство только для того, чтобы избежать каторжных работ. Бунтарь и индивидуалист, он принимается рушить устроенный в больнице порядок и оказывает значительное влияние на других пациентов, учит их наслаждаться жизнью и даже освобождает от хронических комплексов. Читатель попадает в сумасшедший дом, который оказывается своеобразной моделью общества. Там действуют те же законы, царят схожие порядки. Но постепенно его подталкивают к выводу, что на самом деле общество — это модель сумасшедшего дома. Они меняются местами. Пациенты психиатрической клиники — вовсе не безумцы. Они находятся в ней добровольно. Потому что «психушка» для них — как убежище, последнее пристанище. Хотя и там общество не оставляет их в покое. 

                  Джордж Оруэлл «1984».  Автор описывает общество, живущее по правилам, цель которых – уберечь это самое общество от разрушения. Тщательно продуманные законы направлены на построение «общего блага». Это подразумевает под собой полный контроль над человеком: над его мыслями, словами, действиями. И даже глубже – над его чувствами, эмоциями и впечатлениями.

         В Лондоне будущего живет главный герой романа Уинстон Смит. Он работает в Министерстве Правды и вроде бы является частью управляющей машины. Но в нем начинают зарождаться мысли по поводу правильности устоев, которые он защищает. Ему предстоит осознать и внутреннюю слабость через собственное предательство, и потерю веры – внутренней веры в то,  что Система, которой он служит, совершенна. Мир будущего, описанный Оруэллом, для нас является миром прошлого, ведь 1984 год уже прошел. Но так ли это? Ведь коррекцией правды  сейчас занимаются многие журналисты, политики и общественные деятели. А контроль настроений в век Интернета технически легко реализуем – да и зачем различным ведомствам привлекать большие ресурсы, когда человек сам «выкладывает» себя и свои мысли на страницах социальных сетей?

                  Роман Евгения Замятина «Мы» рассказывает о бунте человеческого духа против рационального, механизированного, бесчувственного мира. В романе жители Утопии в двадцать шестом веке настолько утратили свою индивидуальность, что различаются по номерам. Живут они в стеклянных домах, что позволяет политической полиции, именуемой «Хранители», без труда надзирать за ними. Все носят одинаковую униформу. Питаются искусственной пищей и в час отдыха маршируют под звуки гимна Единого Государства. Однако, вопреки бдительности Хранителей многие древние человеческие инстинкты продолжают действовать. Рассказчик, №503, талантливый инженер, но, в сущности, заурядная личность, живет в постоянном страхе, ощущая запретные желания. К примеру, он влюбляется (а это, конечно, преступление). И оказывается, что он не один такой. Существует целое подпольное движение сопротивления. На протяжении романа №503 становится настоящим, чувствующим эмоциональным человеком. Но Замятин делает следующий шаг, он превращает этого сформировавшегося живого человека обратно в машину.  №503 подвергается операции по облучению участка мозга, ответственного за чувства и эмоции, после чего ему легко совершить то, что он всегда считал своим долгом, то есть выдать своих сообщников полиции.  

                   

                           Харпер Ли «Убить пересмешника». В этой книге писательница использует интересный прием: мир взрослых показывается глазами ребенка. Повествование  ведется от лица маленькой девочки Джин-Луизы Финч, которую все называют «Глазастик». «Глазастик» с папой-адвокатом (мама ее умерла) живет в маленьком городке на юге США. Местечко это живет замкнутой жизнью по своим законам, и бури внешнего мира почти не касаются его. В центре романа лежит судебное дело по бездоказательному обвинению негра в изнасиловании белой женщины. Общество не сомневается в виновности негра, потому что он – чернокожий. Отец героини – Аттикус Финч – решает выступить адвокатом и защищать чернокожего, на которого ополчился город. Это чуть не стоит жизни ему, а затем и его дочери. На этот сюжет накладываются и психологические проблемы подрастающей девочки, которая постепенно понимает, что мир вокруг нее не столь благополучен, как ей казалось. 

                  Франц Кафка «Процесс». Созданный в начале XX века, этот роман на протяжении целого столетия волнует умы литературных критиков и кинорежиссёров. Сюжет таков: главного героя, Йозефа К., арестовывают, не называя причины, двое сотрудников некой организации. Однако Йозеф продолжает вести свою жизнь, как ранее, так как организация не опасается его побега. Его приглашают в суд, посещают дома и на работе, преследуют. Все это время он пытается выяснить причину своего ареста, но никак не добьется ответа от окружающей его бюрократии. Когда-то давно Шекспир сравнил человеческую жизнь с театром. Кафка пошёл ещё дальше: он увидел в жизни один бесконечный судебный процесс, бессмысленный и беспощадный. Вина персонажа неизвестна даже судьям, ведущим его дело. Он виноват просто потому, что каждый человек в этой жизни может быть в чём-то виноват, и этого – достаточно.

         Фредерик Бегбедер писал: «Система побеждает в тот миг, когда ей удается заставить людей полюбить свою тюрьму». Нужно ли мириться с той реальностью, которая навязывается власть имущими? Способен ли один человек или группа людей бороться за свободу — и победить? Читайте предложенные книги, и вы найдете ответы на эти вопросы.

Проект Лубенської районної бібліотеки для дітей ім. О.Донченка «Сім чудес країни Медіа»

Школа  медіаграмотності  для учнів 6-7 класів

Мета:   познайомити  школярів  із основними поняттями  світу мас-медіа,  прищепити  дітям  середнього шкільного віку основні засади медіакультури, навчити їх грамотно  працювати з інформацією та  критично оцінювати її,  виховати в них навички безпечної роботи в Інтернеті .

Обладнання: мультимедійне обладнання (проектор, комп’ютер, екран) мультимедійні презентації, приклади фотографій, рекламних зображень, карикатур, плакатів; анімаційний  фільм «Повелитель сторінок», роздатковий матеріал.

1       Урок:  Що таке мас-медіа?  Історія медіа. Види медіа. Знайомство з дитячими та підлітковими  друкованими ЗМІ.

Мета: ознайомити учнів з поняттям про медіа, з історію створення  засобів масової інформації, видами медіа,  дитячими та підлітковими періодичними  виданнями.

Кросворд:

 

1.  Що  полюбляють  дорослі  й  діти  дивитися  більш  за  все на світі? (Мультфільм)

2.  Язика вона на має, та в кого  зранку побуває, той багато знає. (Газета).

3.  Не людина, а розмовляє. (Радіо).

4.  Було німе і чорно-біле, а тепер кольорове та звукове. (Кіно).

5.  Не дерево, а з листям, не людина, а говорить. (Книга).

      Після розгадування кросворду учні зможуть прочитати ключове слово МЕДІА.

Казкова подорож     «Пригоди  Марійки, Петрика  та професора  Медіуса  на планеті  Медіа» // Практична медіаосвіта. Авторські уроки  С. 34-42 

http://www.aup.com.ua/?cat=editions&subcat=library

Ми з вами вирушаємо в мандрівку у світ Медіа. Такий захопливий і таємничий. А хто знає, що означає це слово? (відповіді учнів)

Медіа (від грец. – середина або посередник) – це засоби, через які опосередковано відбувається спілкування між людьми. Сьогодні медіа – це всі засоби масової комунікації: книги, преса, телебачення, кінематограф, радіо, звукозапис та інтернет.

         А зараз я пропоную вам трохи відволіктися від нашої серйозної теми й поринути у світ казки, яка допоможе нам знайти відповіді на всі запитання, що стосуються історії медіа. Хочу познайомити вас із головними героями нашої казки Марійкою та Петриком. Із ними ми будемо мандрувати світом медіа. На нас чекають цікаві пригоди та відкриття. Тож, починаймо!

         В одному невеличкому місті жили-були вірні друзі Марійка та Петрик. Було їм по 10 років, але дружили вони давно, ще з дитячого садочка. Жили діти в одному будинку: Марійка на першому поверсі, а Петрик – на третьому. Часто вони разом готували уроки, Петрик полюбляв розв’язувати задачі з математики, а Марійка легко запам’ятовувала англійську. Одного дня, зробивши уроки раніше, діти сіли погратися за комп’ютер. Після захопливої відеогри Петрик сказав:

– Класна штука цей комп’ютер, молодець той, хто його вигадав, правда ж?

– Звичайно! Мультики можна дивитися, грати в різні ігри, а ще знайти відповіді на будь-які питання. Проте треба завжди пам’ятати про правила роботи за комп’ютером і не засиджуватися за ним.

– Точно, батьки мені весь час нагадують про це. І в школі вчителька нам розповідала про безпечний і небезпечний інтернет, про можливості інформаційно-комунікаційних технологій. Я переконався, що наш комп’юша все-все знає: і словники в ньому є, і книжки різні, навіть енциклопедії.

– А ще мама з татом новини з нього дізнаються та з друзями з-за кордону спілкуються.

– Як люди раніше без нього обходилися? Звідки про все дізнавалися?

– Треба в когось спитати, – вирішили друзі.

– На другому поверсі, у п’ятнадцятій квартирі, живе один дуже розумний дядечко, – згадав Петрик. – Він викладає в університеті. Спитаємо в нього?

– Спитаймо.

Друзі, не роздумуючи, пішли на другий поверх. На дверях квартири № 15 виблискувала табличка з написом «Професор Медіус В. В.». Петрик подзвонив і двері швидко відчинилися. На дітей дивився високий та худорлявий молодик у потертих джинсах і з окулярами на носі.

– Добрий день! – привіталася Марійка. – Нам потрібен професор Медіус. У нас до нього дуже важлива справа.

– Добридень. Професор Медіус – це я. Що ви хотіли?

– Ви професор? – із сумнівом мовив Петрик, – Щось ви дуже молодий.

– Бувають молоді професори. Якщо у вас до мене розмова, то проходьте до кабінету.

У кабінеті професора було цілих два комп’ютери. Один звичайний, а інший з різними додатковими приладами й екранами.

– То про що ви хотіли спитати?

– Скажіть, як люди раніше обходилися без комп’ютера, звідки брали інформацію?

– Як звідки? Із книжок, звичайно.

– А ще раніше, коли не було книжок?

– Ось що вас цікавить, – посміхнувся професор, – спробую відповісти на ваше запитання, якщо ви готові до подорожі.

– Але ми не можемо нікуди їхати, – захвилювалась Марійка. – Ми батькам нічого не сказали, і в школу нам завтра йти.

– А не треба нікуди їхати, – відповів професор, – усе відбудеться в цьому кабінеті. А допоможе нам мій новий винахід – суперкомп’ютер. Він перенесе нас куди завгодно і швидко поверне додому. Але ви повинні пам’ятати, що в кожному часі ми будемо лише декілька хвилин, тому дуже уважно дивіться та нікуди від мене не відходьте. Готові?

– Так, готові! – підстрибуючи, радісно закричали діти.

         Професор натиснув декілька клавіш і сталося диво. Уся компанія наших мандрівників у часі опинилася у глибокій і досить темній печері, де було прохолодно і трохи лячно.

– Професоре, де ми? – пошепки спитала Марійка.

– За моїми розрахунками ми в печері Альтаміра на півночі Іспанії. Саме тут уперше були знайдені наскельні малюнки прадавніх людей. Подивіться уважно на цю стіну.

         Діти підняли очі та побачили справжнє диво. Прямо перед ними розгорталася сцена полювання на диких звірів.

– Як у кіно! – захоплено вигукнув Петрик.

– Молодець! Ти дуже спостережливий, – похвалив професор Медіус. – Ці малюнки були створені у бронзовому віці, десь 30 тисяч років тому. Вони містять інформацію про те, як потрібно полювати на звірів. Це своєрідна інструкція для майбутніх поколінь. А для дітей того часу такі малюнки були розвагою, як для вас мультфільми та кіно.

– Здорово!

– Ну, тоді мандруємо далі. Заплющуйте очі.

         Раптом стало дуже спекотно. Так спекотно, немов би опинилися під променями пекучого сонця посеред пустелі. Коли всі розплющили очі, то побачили безкраї простори піску та піраміди.

– Ми в Стародавньому Єгипті, батьківщині пірамід і папірусу, – пояснив професор.

– А що таке папірус, і в якому ми часі? – запитали діти.

– Папірус – це назва рослини, яка колись давно росла у воді та яку люди використовували як папір. А перебуваємо ми у ХІІІ столітті до нашої ери. Уже тоді на папірусі створювали цілі рукописи з малюнками та повчальними історіями. Подивіться, перед вами один із найвідоміших давньоєгипетських папірусів – папірус Ані, – сказав професор. – Але ми не будемо затримуватися в цьому часі, бо скоро тут почнеться піщана буря.

         Через мить усі відчули, що замість печери вони перебувають у якомусь приміщенні. Розплющивши очі, побачили кімнату. Біля вікна стояла висока парта, за якою щось писав старий монах із довгою білою бородою.

– Тепер 1075 рік, – сказав професор Медіус. – Ми в Києво-Печерському монастирі, а це…

– Знаю! – зраділа Марійка. – Це Нестор Літописець, він записував усі важливі історичні події минулого.

– Яка розумниця! – похвалив професор Медіум. – Ти все сказала правильно. Дійсно, Нестора вважають автором «Повісті минулих літ», у якій розповідається про історію нашої країни, важливі події та героїв того часу.

– А мені цікаво, писати в давні часи вміли лише монахи? – запитав Петрик.

– Ні, не лише монахи. І ти зараз це сам побачиш, – відповів професор. – Приготуйтеся до наступного стрибка в часі!

         Коли наші мандрівники розплющили очі, то побачили навколо себе велике поле, де росло жито та цвіли блакитні волошки. Край поля сидів хлопчик, якому було на вигляд років сім, він поклав на коліна великий шматок березової кори і за допомогою кістяної палички, схожої на олівець, малював і писав.

– Цього хлопчика звуть Онфім, він жив сімсот років тому в російському місті Новгороді. Мріяв бути воїном, про що і написав на своєму малюнку, – пояснив професор. – Як бачите, писати вміли не лише монахи, а й селянські діти та небагаті люди. До нас дійшли їхні листи, які називають берестяними грамотами, бо написані вони на березовій корі. Цей матеріал був недорогий, тому його використовували дуже часто.

– Цікаво, а коли з’явилися перші книжки в тому вигляді, до якого ми звикли? – запитала Марійка.

– Зараз усе самі побачите, – промовив професор.

І за мить усі опинилися у великому приміщенні, де працювала якась чудернацька машина, за роботою якої стежив високий поважний чоловік із розумними очима. Професор трохи підвищив голос і заговорив:

– Перші паперові книжки з’явилися в Європі у ХІІІ ст. Їх довгий час писали від руки. Одна книга виготовлялася 5-7 років і коштувала дуже дорого. У ХV ст. був винайдений спосіб друкувати книги. Перед вами сам Іван Федоров, який 1574 року у Львові видав першу друковану в Україні книжку. Це була церковна книга, і називалася вона «Апостол». Іван Федоров видавав також і навчальні книжки, наприклад, «Буквар», що складався з двох частин: азбуки та матеріалів для читання.

– Оце так! А я і не знав, що в Україні вже так давно друкують книжки, – захоплено вигукнув Петрик.

– Так, а перша бібліотека в Україні з’явилася ще за часів Київської держави. Її створив князь Ярослав Мудрий у 1037 році. Він вважав, що книжки роблять людську душу благородною, а розум сильним, – пояснив професор Медіус.

– Ну, з книжками все більш-менш зрозуміло, – підхопила розмову Марійка. – Виникли вони давно, їх дуже цінували, книжку могла купити тільки багата людина. А коли все змінилося? Коли інформація стала поширеною і доступною навіть небагатим людям?

– Це сталося у ХVII столітті, – відповів професор. – Заплющуйте очі. Мандруємо!

         За хвилину розплющивши очі, діти здивувалися, бо опинилися посеред досить гомінкої вулиці. Повз них проїздили кінські екіпажі та спішили дивно одягнені люди. Прямо посеред цього натовпу стояв якийсь хлопчина з купою паперових аркушів у руках, він щось вигукував незрозумілою мовою, а до нього підходили люди і купували ці аркуші.

– Дивіться уважно – це перший продавець газет, – сказав професор. – Ми у Німеччині 1610 року. До речі, слово газета означає назву дрібної монети. За дрібні гроші люди дістали змогу дізнаватися про щоденні або щотижневі новини. Масовий друк газет підвищив грамот-ність населення.

– Цікаво! – промугикав Петрик. – Я теж хотів би продавати газети. Усі новини знав би перший.

– У тебе ще буде така можливість.

– А що було далі, професоре? – спитала Марійка.

– Далі я пропоную перенестися у ХІХ століття, яке відзначилося багатьма винаходами, які ввійшли до світу медіа. І перший – фотографія, без якої сьогодні ми не уявляємо життя.

– Я дуже люблю фотографуватися, проте раніше ніколи не замислювалася над тим, як довго вона існує, – промовила Марійка.

– Люди здавна прагнули зображувати світ, – сказав професор. – Підтвердження цього – і наскельні малюнки, які ви вже бачили, і живопис, і скульптура, і архітектура, які передавали суб’єктивне бачення окремої людини, а фотографія дозволила зафіксувати наближений до реальності образ. Подивіться на перше закріплене зображення, яке збереглося до наших часів. Його зробив 1826 року за допомогою камери-обскури француз Нісефор Ньєпс. Це знімок «вид з вікна».

– Яка дивна і розмита фотографія… – чухаючи потилицю, промовив Петрик.

– Цей знімок ще не називався фотографією, – зазначив професор Медіус. – 1839 року француз Жак Дагерр та англієць Вільям Генрі Фокс Талбот майже одночасно винайшли спосіб одержання фотографічного зображення за допомогою спеціального апарату. Термін «фотографія» виник завдяки Джону Гершелю того ж року (який офіційно вважають роком її народження).

– А що було далі, професоре? – спитала Марійка.

– А далі було ще цікавіше, – озвався професор. – 7 травня 1895 року великий винахідник Олександр Попов на зібранні Російського фізико-хімічного товариства в Петербурзі показав дію своїх приладів зв’язку. Це був один із перших дослідів, що продемонстрували радіозв’язок. Саме цього року ним був створений перший радіоприймач. Цей винахід сильно і безповоротно змінив історію людської цивілізації, тому що радіо стало «батьком» мобільних телефонів, кіно, телевізорів, радіотелескопів і купи інших корисних речей, без яких сьогоднішня людина, як без рук. Хід науково-технічного прогресу вже неможливо було зупинити. Я пропоную вам помандрувати у 1895 рік. Не знаєте, чим він знаменний?

– Ні, – відповіли діти.

– Тоді дивіться уважно!

         Коли мандрівники у часі розплющили очі, то побачили, що перебувають у приміщенні, чимось схожому на

маленький кінотеатр. На екрані рухався потяг. Плівка була чорно-біла, а потяг дуже старий із величезною трубою, із якої виривався чорний дим. Нічого незвичного у цьому дійстві не було б, якби не реакція людей, які були у приміщенні. Усі без винятку були схвильовані, дехто перелякано затуляв очі руками, а деякі дами голосно кричали.

– І що це з ними? – спитав Петрик.

– Ми присутні на історичній події. Це перша демонстрація німого кіно: документального фільму «Прибуття потягу». Його показали брати Люм’єри у своєму кінотеатрі в Парижі. Саме з 1895 року почалася тріумфальна хода кінематографа планетою. Уже 1896 року був знятий перший у Російський імперії документальний фільм «Вид харьковского вокзала в момент отхода поезда с находящимся на платформе начальством». Кінематограф швидко вдосконалювався. У 1908 році французи створили перший мальований мультфільм, а на межі 1930-х років виникло звукове кіно. Потім на зміну чорно-білій прийшла кольорова плівка. Кінематограф полюбили в усьому світі. Тоді ж у 20-ті роки ХХ століття винайдено телебачення. 1 вересня 1928 року Філо Фарнсуорт продемонстрував для преси першу у світі робочу телевізійну систему. Через деякий час розпочалися перші телепередачі та з’явилися перші телевізори. Почалася нова ера.

– То ми вже, напевно, закінчуємо подорож? – спитали діти.

– Так, закінчуємо. Останнє, що хочу вам показати, – це вигляд першого комп’ютера, який з’явився 1943 року у Великій Британії. Познайомтеся – це прапрапрадідусь сучасних комп’ютерів. А перший український комп’ютер був створений 1951 року і займав площу у 60 квадратних метрів.

– Як багато ми знаємо тепер про історію виникнення інформації та її розповсюдження у світі. А що буде далі? – ніяк не могла вгамуватися Марійка.

– А далі ви все будете спостерігати самі, бо практично щодня ми стаємо свідками появи нових засобів інформації, або як їх іще називають, новітніх медіа, до яких належить інтернет, мобільна телефонія тощо. І так буде завжди, поки є науковці та винахідники. Коли ви виростете, теж станете такими людьми, бо ви розумні й допитливі. А на сьогодні наша подорож закінчена, вам уже пора додому, – сказав професор.

– Дякуємо Вам, професоре Медіусе, – відповіли діти. – Чи дозволите нам іноді заходити до Вас у гості?

– Звичайно, коли завгодно. Залюбки розповім вам щось цікаве про медіа, про те, яку роль вони відіграють у нашому житті, як впливають на людину.

         Завершилася казка-подорож Марійки та Петрика до планети Медіа. Пригадаймо, що ви дізналися в цій казці про світ медіа.

1) Яку інформацію можна почерпнути з наскельних малюнків прадавніх людей? (інструкція з полювання, опис життя).

2) Який матеріал використовували для письма у Давньому Єгипті та Новгороді? (папірус та кору з берези).

3) Як звали автора «Повісті минулих літ»? (Нестор).

4) Хто видав першу друковану книгу в Україні? (Іван Федоров).

5) Що означає слово «газета»? (назва дрібної монети)

6) У якому році створено перше закріплене зображення, що збереглося до наших часів? (у 1826 році).

7) Автором якого винаходу вважають Олександра Попова? (радіо).

8) Який винахід вважають «батьком» мобільних телефонів, телевізорів? (радіо).

9) Що показали на першій демонстрації німого кіно? (прибуття потягу).

10) Що продемонстрували для преси 1 вересня 1928 року? (першу у світі робочу телевізійну систему).

11) Де з’явився перший комп’ютер? (у Великій Британії).

12) Що таке медіа? (засоби, за допомогою яких люди спілкуються один із одним).

         Отже, ми разом із Марійкою та Петриком дістали змогу познайомитися зі світом медіа, історією планети Медіа і побували на її материках. Та на нас чекає ще багато цікавих зустрічей і пригод. Крім того, на допомогу нам завжди прийде професор Медіус.